Нові критерії госпіталізації до психіатричних лікарень: чим зміни можуть загрожувати пацієнтам

В Україні планують чіткіше визначити, у яких випадках людині потрібне саме стаціонарне психіатричне лікування, а коли її потреби пов’язані переважно із соціальним доглядом.

Що зміниться

Заступник міністра охорони здоров’я Євген Гончар зазначив, що сам психіатричний діагноз, зокрема деменція, не є автоматичною підставою для постійного перебування людини у психіатричному стаціонарі.

Госпіталізація має бути необхідною тоді, коли стан пацієнта загострився і його неможливо стабілізувати амбулаторно. Після покращення стану людині має бути забезпечений інший вид підтримки — наприклад, соціальний догляд, проживання в психоневрологічного інтернату, допомога соціальних служб тощо.

Нові критерії повинні допомогти медичним закладам визначати подальший маршрут пацієнта.

Чим це може загрожувати пацієнтам

Головний ризик полягає не стільки у самій зміні критеріїв госпіталізації, скільки в тому, чи буде людині куди повертатися після виписки.

Якщо пацієнт більше не має медичних показань для перебування у психіатричній лікарні, але водночас не може самостійно жити, потребує постійного нагляду або допомоги у повсякденних справах, виникає питання: хто і де забезпечить йому необхідний догляд?

Особливо гостро це може стосуватися людей із деменцією, тяжкими психічними розладами, інвалідністю або тих, хто не має родичів, здатних забезпечити цілодобову підтримку.

Якщо соціальних місць недостатньо, формальна зміна статусу пацієнта не вирішує його проблему. Людина може опинитися між двома системами: медики вже не мають підстав утримувати її у стаціонарі, а соціальна служба ще не може забезпечити необхідний догляд.

Ще одна проблема — відповідальність родини

У ситуації, коли пацієнта виписують із лікарні, але він не здатний самостійно забезпечувати власну безпеку, значна частина навантаження може фактично перейти на родичів. Для сім’ї це може означати необхідність організовувати постійний нагляд, догляд, прийом ліків, харчування та побутову допомогу.

Водночас далеко не кожна родина має фінансові, фізичні та психологічні ресурси для такого догляду.

Саме тому важливо, щоб нові критерії госпіталізації працювали не окремо, а разом із реальним соціальним маршрутом пацієнта.

Якщо лікарня визначає, що людині більше не потрібне стаціонарне лікування, має бути зрозуміло, куди її направлять далі, хто відповідатиме за організацію допомоги та чи є там вільне місце.

Інакше існує ризик, що проблема просто переміститься з психіатричної лікарні до родини або залишиться невирішеною.

Що кажуть у МОЗ

У міністерстві наголошують, що мета змін — не позбавити пацієнтів допомоги, а розмежувати медичне лікування та соціальний догляд.

Психіатрична лікарня має бути місцем, де людина отримує необхідне лікування під час загострення, а не постійним місцем проживання через відсутність альтернатив.

Водночас успіх реформи значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко розвиватиметься соціальна сфера: психоневрологічні інтернати, підтримане проживання та інші послуги.

Для пацієнта головним має залишатися не сам факт виписки з психіатричної лікарні, а безперервність допомоги: якщо стаціонар більше не потрібен, людина повинна отримати безпечну та доступну альтернативу. А як воно буде насправді — покаже час.